Гаврищук Оксана Зіновіївна
вчитель англійської мови
І категорії
Бальковецької ЗОШ І-ІІІ ступенів
...Я знаю: учителями не стають, ними
народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже
відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. Знаю це напевно, бо
виросла в сім’ї, в якій мама все життя пропрацювала вчителм. Я не просто продовжила сімейну
традицію, а серцем відчула, що моє покликання – учити дітей по-праведному жити,
любити свою землю, не бути манкуртами, плекати в душі добро й людяність. Моя
мама – вчитель, і мені якось
непомітно передалися всі її національні світоглядні позиції.
Хіба могла я обрати іншу
професію? Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на
те, що і я буду чимось корисна для України. Часто почуваюся щасливою. Коли в
дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці
народжується ідея, коли дитя з радістю поспішає на урок англійської мови, - я щаслива. Увесь час
пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому. І тому оволоділа комп’ютером,
тому постійно тримаю руку на пульсі сучасності. Звичайно, це нелегко. Та завжди
допомагає приклад моєї матері - педагога і моя власна сім’я – чоловік , мій синочок. Постійно відчуваю
підтримку й взаєморозуміння свого батька. Він хоч і не педагог, але розуміє мої
вчительські проблеми. А це так важливо!
Педагогічне кредо : « Треба
любити те,що викладаєш і любити тих,кому викладаєш»
Професійне кредо: «Never put off till
tomorrow what you can do today!»
Життєве кредо:
Ніколи не може
бути бажання без прагнення його втілити.
Але для цього
ви маєте єдине що в нас є,- це час!
Кожен з нас –
це те, що він зумів зробити зі своїм часом
А Бог дарував мені вчительську долю.
Не ту, що гладенька; не ту, що по полю
Між квітів пахучих стежиною в’ється,
З краплини роси тобі щиро сміється.
Не ту, що байдужа; не ту, що не знає,
Де мрія дитяча по світу блукає…
А ту, що у серці пташиною б’ється
І перед лихом ніколи не гнеться.
Таку, що не спинеш, не скажеш: доволі…
Бо вчитель — це сцена, де є усі ролі.
І кожну не грати, а нею прожити,
І душу дитячу у щастя зліпити,
Любов’ю горіти, на мить не згасати,
Якщо й не вдалося навчити літати.
Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути,
Щоб радість відчути — Людиною бути.
У тому вся суть: не для себе прожити,
А когось хоч трішки навчити любити,
Побігти в ромашки по літньому полю…
Спасибі, Господь, за учительську долю.
